Історія і культура краю

Найдавніші сліди перебування людини на Прикарпатті сягають доби палеоліту (100 тис. років до н. е.). У перших століттях нової ери тут жили слов’янські племена тиверців, уличів, білих хорватів. У 981 році Прикарпаття ввійшло до складу Київської Русі. У зв’язку з розпадом Київської Русі відокремилося Галицьке князівство. Найбільшого розквіту воно досягло за часів князювання Ярослава Осмомисла (1152–1187). Тоді до складу князівства входили не лише Прикарпатські землі, а й пониззя Дністра, Пруту, аж до Чорного моря та гирла Дунаю. У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович об’єднав землі Галичини і Волині в Галицько-Волинське князівство, могутність якого особливо зросла за короля Данила Галицького.

У другій половині XIV століття, щоб закріпитися на землях Прикарпаття, польський магнат Андрій Потоцький приймає рішення про спорудження фортечного укріплення, що відоме з 1662 року і як фортеця, і як місто Станіславів. 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив за Станіславовом самоврядування, надавши йому Магдебурзьке право.

Найяскравіші сторінки історії Карпатських земель першої половини ХVІІІ століття пов’язані з іменем уславленого опришківського ватажка Олекси Довбуша. Взагалі, карпатське опришківство, як визвольний рух, залишило помітний слід в історії українського народу. А ім’я лицаря-горця Олекси Довбуша на Гуцульщині стало легендарним.

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Пруссією та Австрією до останньої ввійшли і Прикарпатські землі. Під впливом масових селянських виступів австрійський уряд 17 квітня 1848 року змушений був видати декрет про скасування панщини в цьому краї. Карпатські селяни здобули волю найпершими в Україні.

З початком Першої світової війни австро-угорське військове командування створило в Стрию, що на Львівщині, легіон Українських Січових Стрільців, який нараховував 2,5 тис. чоловік і якому судилося зробити значний внесок у боротьбу за незалежність. Загони Українських Січових Стрільців стали першою спробою організувати українську національну армію, яка змогла б захистити інтереси українців. До речі, на початку 1918 року в Києві було створено курінь УСС, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у тому році.

1 листопада 1918 року, після збройного повстання у Львові, яке очолив Вітовський, влада перейшла до Української Національної Ради; її підтримали військові загони, які стали основою для створення Української Галицької Армії після проголошення Західно-Української Народної Республіки. Цікаво, що протягом усього свого існування ЗУНР була справжньою державою з 4-мільйонним населенням, 3 млн. якого були українцями. На місце тимчасової ради вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. На підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, до якої входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодавчим органом. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петрушевич (юрист і колишній член парламенту у Відні). До того ж, на відміну від східноукраїнських урядів, ЗУНР невдовзі вже мала місцеві органи управління. Отже, у цей період західні українці вперше здобули державність.

З січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині Івано-Франківськ) схвалила історичний Універсал про об`єднання з Українською Народною Республікою.

На культурному розвиткові карпатського краю позначилися багатовікові взаємини з польською, австрійською, російською та іншими культурами. На думку деяких учених, тут, а саме в місті Галичі, наприкінці Х століття міг бути написаний визначний твір давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».

В усьому світі стала відомою захоплена 1520 року татарами дочка рогатинського священика Настя Лісовська (Роксолана), яка згодом відіграла значну роль у політичному житті Туреччини. Роксолана стала однією з найулюбленіших героїнь українських переказів і багатьох художніх творів.

У 1599 році в с. Стратині біля м. Рогатина було засновано третю в Україні друкарню, згодом – друкарню в с. Крилосі поблизу Галича. Видавничою справою керував уродженець Прикарпаття, відомий друкар, гравер, учений-філолог Павло Беринда.

Один із відомих промислів Західної України – різьба по дереву. У Моршині і досі проживають і продовжують свої мистецькі традиції цілі різьбярські сім’ї. Вони є майстрами круглої та рельєфної різьби, яка користується великим попитом як у туристів, так і у відпочиваючих, у тому числі іноземних. Основне спрямування моршинських різьбярів – це високохудожні анімалістичні композиції. Різьблені речі є бажаними в приватних колекціях, музеях, художніх виставках та салонах.